«Уклін Тобі, Тарасе»
уклін Тобі,Тарасе.docx (46212)
Старосільська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
Виховний захід
на тему:
«Уклін Тобі, Тарасе»
Підготувала:
Вчитель української мови
та літератури
Гаврилюк С. В.
2015
Голос із мікрофона. Тарасові Григоровичу Шевченку, великому синові українського народу, його пророкові, який зупинив самознищення української нації, присвячується цей вечір.
001 - Лунає чарівно - лірична музика .
ЗТМ на сцені, поступово на екрані за допомогою проектора, з’являються зірки , одна із зірочок сяє найяскравіше.
Текст диктора: За українською легендою , коли на небі спалахує зірка,народжується немовля. І починається новий шлях, нова доля, нові мрії і сподівання, новий пошук і боротьба. Боротьба за гідне, щасливе, велике майбутнє.
Поступово музика стає голосніше,на сцені з'являється світло за лаштунками лунає 002 - пісня « Садок вишневий коло хати », з’являються дівчата, які весело співають і танцюють одночасно ( атмосфера сцени повинна нагадувати побутове життя ) .
На останньому куплеті дівчата стають у фігуру, відкриваючи матір , яка сидить з немовлям на лаві в глибині сцени, тихенько наспівує колискову. Дівчата помічаючи її радісно вітаються , розмовляють між собою розносячи радісну звістку, жваво підходять до матері.
Дівчина 1: Катерина, Катерина народила!!!
Дівчина 2:Яке щастя! Хвала Богу!!!
Дівчина3: Ой, яке янголятко!!!
Дівчина4: Вітаємо тебе , а хто ж це - хлопчик чи дівчинка???
Матір: (посміхаючись) Дівчата тихіше! (лагідно) Це мій - Тарасик!
003 - Лунає лірична музика, матір повільно підходить на авансцену.
Матір: Мій маленький, милий Тарасику, ти виростеш і станеш великою людиною,бо народився в любові та щирості!Хай щастить тобі , синку!
( дівчата підходять до матері на авансцену і повільно , спілкуючись між собою йдуть за лаштунки, одночасно з іншої сторони сцени виходить ведучий – диктор, промовляючи текст, на екрані з’являється портрет Шевченка, слайди його малюнків: хата, сад, тополя)
Ведуча: 9 –го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.
Ведучий:
Не на шовкових пелюшках.
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
Нещасна мати сповила.
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона –
За сина – кріпака молилась.
Учень 1: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Учень 2: Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Учень 3: Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Учень 4: Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Учень 5: В похилій хаті, край села,
Над ставом, чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Учень 6: Хліб і сіль тобі, Тарасе,
Сьогодні підносимо…
(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо.
Ведуча: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро.
Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.
Ведучий:
Ти взяла мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, - ти сказала.
Учень1. Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим.
Всю осяв Україну
Поглядом він променистим.
Учень 2 . Ось чому в сім’ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він навіки,
Як безсмертний наш сучасник.
Ведучий 1. Чий портрет у кожній хаті
І у бідній і в багатій
Прикрашений рушниками,
Вишитий руками мами?
Всі. Портрет Шевченка!
Ведучий 2. За що ж люди так шанують
І люблять поета?
День народження святкують,
Як найбільше свято?
Учень.3 Бо нещастя свого люду
Ніс в душі тарас,
Сіяв добре, мудре, вічне
Поет серед нас.
Ведучий 1. Чому гіркі людські болі
Гостро відчував?
Учень 4. Бо таку вразливу душу
Господь йому дав.
Бо з дитинства не знав волі,
Кріпаком зростав.
Учень 5. Був цей хлопець кмітливий,
Чесний і справедливий.
Любив дуже читати,
А ще більше малювати,
А ще любив малий Тарас
Вечірні зорі рахувати.
Сценка «Тарас з мамою»
(На фоні тихої мелодії «Зоре моя вечірняя» звучить розмова Тараса з мамою.)
Тарас. Мамо, чому так багато зірок на небі?
Мама. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка поки людина не помре. А як помре – свічка гасне, зіронька падає. Бачив?
Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки великі, ясні, а другі ледь-ледь видно?
Мати. Бо, коли людуна зла, заздрісна, скіпа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.
Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найяскравіше.
Мати. Старайся, мій хлопчику.
(На фоні мелодії «зоре моя вечірняя» звучать слова матері.)
Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою.
Ми вбогі, змучені раби
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово – і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди – з краю в край –
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі
згорьованій, сльозами злитій.
О, любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
(Під музику йде.)
Учень 6. Рано вмерла його мати,
Лишивсь сиротою,
Не міг раду собі дати
З горем і журбою.
Учень7. Були у Шевченка
Брати й сестри рідні.
Всі кріпаки, всі сироти,
Усі дуже бідні.
Учень 8. Були сестричка Маруся,
Яринка та братик Микита.
Малим його забавляла
Найстарша Катерина.
(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло типу. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком в руці. Сідає на лавку.)
Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язую клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.
Тарас (бере свитку)О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш (тулиться до неї).
Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию…
Тарас. Не треба я сам.
Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.
Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюком). Ось наша хата.
Яринка. Дуже схожа.. Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?
Тарас. Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.
Яринка. Коли ж це буде?
Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем… я б нічо не хотів більше.
Яринка. То вчись у нього.
Тарас. А… Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати…
Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.
Тарас. А там що? (розводять руками).
Ведуча: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.
Ведуча: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче.
Ведучий: Коли Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком Енгельгардта. В той час молодий Шевченко вперше закохався в дівчину Оксану.
На сцену виходить хлопець у полотняній сорочці, брилі, постолах. Це - Тарас.
Тарас. Мені тринадцятий минало, Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога... Сідає на край сцени.
Тарас. Як прийде Оксана, скажу: ти моя зіронька.
З'являється дівчинка у вишитій сорочці, боса, на голові стрічка.
Тарас (радіє). Ось Іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.
Оксана. Ну, що?
Т а р а с. Та йди ближче.
Оксана. Та я й звідси почую.
Тарас. Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.
О к с а н а. А чого? Не помирили?
Тарас. Ні, не те: буду там учитися на маляра,
Оксана. О? Так уже годі на кобзаря - підеш на маляра?
Тарас. Років за два буду маляром!
О к с а н а. А що це таке - маляр?
Тарас. Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів - дерево, схотів - хату, а схотів - козака.
О к с а н а. Ти бач! Он воно що!
Тарас. Зароблю грошей - поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінками, а на дверях... ех! Козака змалюю на стіні! (Пауза.) Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.
Оксана (підходить ближче, сідає). Таке вигадаєш! (Підсовується.) Бідний ти, Тарасе, у тебе й сорочка не біла.
Т а р а с. А ти знаєш оту пісню "Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя"?
Оксана (тихенько). Ну, то й що?
Тарас. Зіронька, то це ти!
Оксана. Як це? Прирівняв! Чим же я до неї подібна?
Тарас. Гарна ти! Немає кращої за тебе!
Оксана. На всю Кирилівку?
Т а р а с. І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!
Оксана Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!
(Тарас сходить, Оксана читає вірш.)
Оксана: Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Звучить пісня "Така її доля".
Ведуча: Думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.
Ведучий:
Хоче малювати, прагне він до знань
Та за це багато, зазнає знущань.
Нишком він малює статуї в саду,
Вночі пише вірші про людську біду.
Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським, які стали для нього не тільки вчителями, але й вірними друзями, які, помітивши талант малоросійського юнака, викупили його із кріпацтва.22 квітня 1838 року за неймовірну суму 2500 рублів була куплена його свобода.
Учень 8: Його пізнали малярі,
Хвалили вдале діло.
Але злякалися царі:
Він вірші пише сміло!
Учень9: Бо в віршах тих розповідав,
Як добре вільним бути,
Яка невільникам біда,
Як гнобить ворог лютий.
Учень10: Які степи, який Дніпро
І українські люди.
Як переможе ще добро
І весело всім буде.
Звучить мелодія пісні "Думи мої...".
Виходить Шевченко у вишитій сорочці. Довкола нього збирається гурт селян.
Дід :Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!
Селянин: Пани-кати...
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих!
Дівчина: ... А он розпинають
Вдову за подушне... А сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! В військо оддають!
Жінка. ... А онде під тином
Опухла дитина — голоднеє мре,
А Мати пшеницю на панщині жне...
Дід. Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Дівчина: Чи довго ще на сім світі
Катам панувать?
Шевченко:{задумливо). Пани,пани!
Схаменіться!
Будьте люде!
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших...
З'являються жандарми і заарештовують Шевченка. Селяни бідкаються, сумно хитають головами і поступово розходяться.
З’являється слідчий, жандарми приводять Шевченка.
Слідчий. У вірші під назвою "Сон" зухвало опису¬ються його імператорська величність і государиня імператриця. Ви своєю просторічною мовою знева¬жаєте її величність, у своїх крамольних віршах вили¬ваєте всю свою жовч. Як це там... не можу пригадати... Смеркалося... Огонь... Огнем...
Шевченко. Я нагадаю!
Смеркалося... Огонь огнем
Кругом запалало, —
Аж злякався я... "Ура! Ура!
Ура!" — закричали.
Слідчий. Припинити! (Чути барабанний дріб. Читає вирок).
Государ імператор височайше велів: призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати.
Виводять Шевченка.
Учень: Злякавсь, що пісня голосна,
Московський цар поганий,
Тараса в чужину погнав,
Закув його в кайдани.
Учень: Та ще й писати заказав
Московський цар лукавий,
А все ж таки Тарас писав,
Ховав вірші в халяві.
Учень: І так в пустелі, в чужині,
У самоті томився.
Писав про рідний край вірші
І Богу все молився.
Читець 2.
Десять літ пробув Шевченко
На солдатській службі,
Із казахами в їх краю
Жив у щирій дружбі.
Читець 3.
І писав вірші в неволі,
Кликав рвать кайдани,
Вірив, що народ вкраїнський
На ворога встане.
Читець 4.
За Тарасом слідкували.
Все забороняли.
За писання й малювання
Жорстоко карали.
Читець 5.
Повернувсь Тарас з неволі
Вже хворим додому.
Але пісню, але думу
Не забув складати.
Як страждала-горювала
Україна-мати.
Учні співають пісню «Зацвіла в долині»
Ведуча: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя.
Ведуча: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз,втретє і востаннє відвідав Україну.
Ведучий: Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.
Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм до поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря.
Учень: Замовкло серце Кобзаря
У чужині холодній,
Та слово ясне, мов зоря,
Нам світить до сьогодні.
Учень: Сповнить Тараса заповіт
Ніхто з нас не забуде,
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде.
Учень: Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону їй служив
Без зради, без омани.
Усе знесла й перемогла
Його любов і сила,
Того великого вогню
І смерть не погасила.
Учень: Ми чуємо тебе , Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Виходить Лілея у довгій білій сорочці, з розпущеним волоссям.
Лілея.
"За що мене, як росла,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту? Дивуються,
Не знають, де діти!
Скажи мені, мій братику,
Королевий цвіте!" (...)
"Нащо мене Бог поставив і
Цвітом на сім світі?
Щоб людей я веселила,
Тих самих, що вбили
Мене й матір?.. Милосердний,
Святий Боже, милий!"
Дитина:
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Дитина:
Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Дитина:
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Дитина:
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Дитина:
Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
— Чемна ти! — сказав раз тато,
Дарував мені "Кобзар".
Дитина:
В "Кобзарі" садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!
Учень. У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі.
Він дуже рідний і мені,
І татові і мамі.
Він стереже і хату й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.
Такий ріднесенький - дивись
Він мов говорить з нами,
Він на портреті мов живий,
Ось - ось і вийде з рами.
Учень. Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Учень. Я, маленька українка,
Вісім років маю,
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю
Він дитя з-під стріхи,
Він в подертій свиті.
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре не загине
Наш Тарас Шевченко –
Сонце України.
(Звучить пісня «Садок вишневий коло хати…»)
Ведуча: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.
У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Так заповідав великий поет. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».
На сцену з різних боків виходять учні, по середині сцени Тарас починає читати «Заповіт», на третьому рядку до нього підключається інший учень , поступово на кожному рядку виходять учасники літературної композиції, які все разом розказують вірш. «Заповіт» з кожним учасником, який вийшов на сцену, стає голосніше. Фінальні рядки підхоплює музика.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
012 – Заповіт фінал
010 - Фон
«Він був сином мужика і став володарем у царстві духу.
Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії
зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля не шкодувала йому страждань, але і не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».
Ми чуємо тебе Кобзарю
Крізь століття
І голос Твій нам душу окриля
Встає в новій красі забувши лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі титане кладемо
Ми чуємо тебе Кобзарю
Крізь століття
Тебе своїм сучасником звемо.
Пісня “Поклін тобі Тарасе”
Ведуча: Все йде, все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.
Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.
Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.
І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.
Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий…»